rozklad zanyat 2017 2018
Schedule for Medical Students
kalendar tyjniv
 pytannya vidpovidi 1
grafik navch proc ZFN
grafik navch proc DFN 2017 2018
oformlrnnya kursovyh robit

Опечатка на сайті

Якщо ви помітили помилку на сторінці, виділіть текст і натисніть Ctrl+Enter

Shevch vesna 2017 data site small

Ми у соцмережах

    facebook-logo    Telegram Messenger 67x67

    YouTube logo

 

Історія кафедри біохімії

Біологічна хімія як самостійна наука виникла наприкінці ХVІІІ ст. У Київському університеті на медичному факультеті було створено кафедру медичної хімії та фізики відповідно до статуту 1863 р. , що було викликано потребами саме медицини.

 

Певним стимулом до розвитку біохімії в Київському університеті, як і в інших університетах Росії, був університетський статут 1884 р., згідно з яким було відкрито самостійні кафедри медичної хімії зі спеціальними лабораторіями для ведення наукової роботи. Цей статут передбачав певні можливості для біохімічних досліджень. Штат наукових співробітників кафедри медичної хімії включав одного професора і одного лаборанта, на навчальну та наукову роботу щорічно виділялися певні кошти. Крім того, час від часу невеликі кошти йшли на придбання наукового обладнання та хімічних реактивів. Незважаючи на ці дуже скромні можливості, на кафедрі медичної хімії Київського університету велися досить серйозні біохімічні дослідження.

 

Першим завідувачем кафедри медичної хімії був вихованець Московського університету Олександр Олександрович Шеффер. 1861 р. після захисту в Київському університеті дисертації «Про дію сірчаної кислоти на білкові речовини» йому було присвоєно вчений ступінь доктора медицини. Подальші дослідження проводилися О.О. Шеффером у напрямку вивчення хімії крові, перетравлювання їжі та властивостей білків. Він написав підручник «Фізіологічна хімія» (1882), яким протягом десяти років користувалися як у Київському, так і в інших університетах Росії.

 

Кистяковський Василь Федорович (1841–1901) свої основні багатолітні біохімічні дослідження присвятив питанню вмісту глікогену у тканинах ембріонів на різних етапах їхнього розвитку. Ним було встановлено залежність між функцією органу, що розвивається, та вмістом у ньому глікогену. Докторську дисертацію “Матеріали з фізіології травлення та засвоєння білкових речовин” В.Ф. Кистяковський захистив ще 1863 р.

 

Після В.Ф. Кистяковського протягом 30 років (1889–1919) професором кафедри медичної хімії, потім і її завідувачем (1889–1919), був учень видатного патофізіолога В.В. Пашутіна Олексій Андрійович Садовень (1857–1919), який читав курс лекцій з медичної хімії. У 1887 р. він захистив докторську дисертацію “Газообмін і тепловиділення при уремії”.

 

1909 р. асистент кафедри медичної хімії Анатолій Григорович Ракочі опублікував практичний посібник з фізіологічної та патологічної хімії. Він же в 1910–1913 рр. встановив наявність у шлунку телят і деяких молодих копитних тварин, крім пепсину, хімозину, що викликає згортання молока. Крім того, йому вдалося в екстрактах із слизової оболонки шлунка телят розділити пепсин і хімозин. У дослідах на телятах А.Г. Ракочі встановив, що з віком телят секреція хімозину зменшується. У дорослих же тварин хімозин відсутній. Отже, саме А.Г. Ракочі вперше показав, що хімозин є самостійним ферментом тільки в молодих ссавців. У 1912 р. він захистив докторську дисертацію “Дослідження з питання про єдність пепсину і хімозину”і пропрацював на кафедрі професором до 1922 р.

 

У зв’язку з виділенням 1920 р. медичного факультету зі складу університету в самостійний медичний інститут кафедра медичної хімії тимчасово припинила своє існування. Природничий відділ фізико-математичного факультету, в якому було представлено головним чином морфологічні дисципліни, кафедри біохімії не мав. Реорганізація університетів в Україні і створення інститутів народної освіти, що диктувалося конкретними потребами часу, не могли не відбитися на розвитку наукової роботи. Без створення нових кафедр не можна було налагодити справу підготовки кваліфікованих кадрів біологів. А тим часом серед біологічних наук біохімія набувала все більшого розвитку і значення.

 

Палладін Олександр ВолодимировичКафедру біохімії на біологічному факультеті Київського університету 1934 р. створено видатним ученим і блискучим педагогом Олександром Володимировичем Палладіним. Завдяки його зусиллям на біологічному факультеті було організовано і обладнано лабораторію, підібрано кадри наукових працівників і викладачів. З перших днів кафедра розпочала навчальну й наукову роботу. Розпочалися дослідження з біохімії головного мозку, обміну речовин у м'язах, вітамінів.

 

Сферою наукового інтересу видатного біохіміка і організатора науки в Україні О.В. Палладіна було вивчення біохімії центральної нервової системи, а також вітамінів та гормонів. Палладін із співробітниками дослідили процеси обміну речовин головного мозку, які лежать в основі збудження та гальмування. Ним у співдружності з групою хіміків було синтезовано водорозчинний аналог вітаміна К – “вікасол”, який широко використовувався в госпіталях під час Великої Вітчизняної війни. О.В. Палладін був блискучим лектором та вихователем молодого покоління, автором першого вітчизняного підручника з біологічної хімії, який починаючи з 1924 р. видавався 12 разів російською мовою, п’ять українською, а також перекладений на азербайджанську, грузинську, польську, румунську та арабську. Вчений створив школу біохімічних кадрів. Під його керівництвом підготовлено велику кількість докторів та кандидатів наук.

 

На біологічному факультеті Київського університету він читав нормативний курс “Біохімія” та спецкурси “Біохімія м’язів” та “Біохімія нервової системи”

 

За заслуги перед державою О.В. Палладіна було нагороджено численними орденами та медалями. Президією АН України було засновано премію імені О.В. Палладіна, його ім’я присвоєно Інституту біохімії НАН України.

 

1944 р. наукову і педагогічну роботу кафедри біохімії було відновлено тимчасово у приміщенні Інституту біохімії АН УРСР, оскільки будівлю університету було зруйновано фашистськими варварами і все обладнання кафедри загинуло. Нормальна педагогічна та наукова робота кафедри налагодилися 1951 р. з одержанням приміщення у відбудованому університеті.

 

Для того, щоб дати глибокі знання студентам з нових напрямків біохімії, О.В. Палладін запланував спеціальні курси, які читали його учні – висококваліфіковані спеціалісти-біохіміки різного профілю: спецкурс з біохімії харчування – доцент Софія Євсеївна Епельбаум; курс ферментології – професор Борис Ілліч Гольдштейн; порівняльної біохімії – професор Віктор Владиславович Ковальський (пізніше член-кореспондент ВАСГНІЛ); біохімії рослин – Аркадій Семенович Оканенко (потім академік АН УРСР); ендокринології – Арон Михайлович Утєвський (потім член-кореспондент АН УРСР). Курс біохімії м’язів і нормативний курс з біохімії викладав сам О.В. Палладін.

 

З 1934 р. кафедра біохімії за всіма показниками (кадровими, науковими, педагогічними, організаційними, матеріально-технічними) багато в чому визначає обличчя біологічного факультету Київського університету. О.В. Палладін заклав славетну традицію кафедри та всього біологічного факультету навчати студентів у тісній взаємодії з академічною наукою. Це і відкриття філіалів у провідних академічних інститутах України, і виконання курсових та дипломних робіт студентами на першокласному академічному обладнанні в лабораторіях, що співпрацюють з передовими зарубіжними країнами, і запрошення до викладання відомих вчених з АН України тощо. Ще одна традиція, яку заклав академік О.В. Палладін на кафедрі біохімії, це проведення широкомасштабних фундаментальних наукових досліджень із залученням не тільки викладачів, але й студентів. Ці численні дослідження, що прославили вітчизняну науку, перший завідувач кафедри біохімії проводив не тільки в Інституті біохімії, але й безпосередньо на кафедрі біохімії.

 

Фердман Давид Лазаревич1954 р. О. В. Палладін через надмірну перевантаженість науковою та організаційною роботою в Акадімії наук залишив роботу в університеті, і роботу кафедри біохімії очолив Давид Лазарович Фердман. З 1944 р. Л.Д. Фердман працював професором кафедри біохімії Київського університету, з 1954 по 1960 р. завідував цією кафедрою, після чого до 1970 р. продовжував читати спецкурси. Д.Л. Фердман є автором підручника з біохімії (“Статична біохімія” та “Динамічна біохімія”),  який було видано українською та російською мовами, а також перекладено чеською мовою. На кафедрі він читав нормативний курс “Біохімія”, “Радіобіологія” (разом з В.О. Беліцером), а також спеціальні курси: “Біополімери”, “Біохімія м’язів”, “Обмін речовин”, “Історія біохімії”, “Гормони”.

Дослідження Л.Д. Фердмана в біохімії м’язів було присвячено вивченню обміну фосфорних сполук та їхньої ролі у хімізмі м’язової діяльності. Йому належить низка робіт з вивчення ролі - АТФ у м’язах. Результати своїх досліджень фосфорних сполук було узагальнено в монографіях “Біохімія фосфорних сполук” (1935) та “Обмін фосфорних сполук” (1940). Д.Л. Фердман був першим учнем О.В Палладіна і дбайливо зберігав і розвивав закладені  ним наукові й педагогічні традиції.

Д.Л. Фердман організував та незмінно керував відділом біохімії м’язів Інституту біохімії протягом 27 років (1943–1970), зробив вагомий внесок у розвиток біохімії м’язів. Він є фундатором наукової школи, яка й сьогодні активно працює. З 1943 по 1957 р. він був заступником директора Інституту біохімії з наукової роботи. На кафедрі та в інституті він виховав понад 30 кандидатів та 10 докторів наук. Під його керівництвом на кафедрі біохімії захистили кандидатські дисертації Р.П. Виноградова та В.М. Данілова. Він був чудовим лектором і прекрасним педагогом: навіть найскладніші біохімічні перетворення викладав просто, доступно. Він мав високі урядові нагороди.

 

Беліцер Володимир ОлександровичПротягом 1954–1957 рр. професором кафедри був член-кореспондент, а потім академік АН УРСР Володимир Олександрович Беліцер.  На кафедрі біохімії він читав нормативний курс “Радіобіологія” (разом з Д.Л. Фердманом) та спецкурс “Ферменти”.

У післявоєнний час проводиться науково-дослідна робота з вивчення обміну речовин в організмі тварин, переважно в м’язах, встановлення ролі регуляторних механізмів (нервова система, гормони, вітаміни). На кафедрі широко застосовується метод мічених атомів. Водночас досліджуються механізми впливу іонізуючого опромінювання на процеси обміну речовин.

 

З 1960 по 1973 р. кафедрою біохімії завідував вихованець Київського університету Євген Федорович Сопін. Він працював на кафедрі біохімії асистентом (1949–1950), старшим викладачем (1950–1957), доцентом кафедри (1957–1958). Водночас Є.Ф. Сопін з 1950 по 1952 р. обіймав посаду заступника декана біологічного факультету. У 1958–1961 рр. працював професором кафедри, а з 1960 р. та до останніх днів свого життя завідував кафедрою біохімії, витрачаючи багато зусиль на організацію навчальної та наукової роботи, виховання молодого покоління.

 

Є.Ф. Сопін вів велику педагогічну та наукову роботу, читав нормативний курс “Біохімія”, спецкурси: “Біохімія вітамінів”, “Порівняльна біохімія нервово-м’язової діяльності”. Вчений запропонував низку нових біохімічних методів вивчення обміну речовин. Інтенсивне впровадження методу мічених атомів та вдосконалення методів дослідження деяких сполук сприяло розгортанню досліджень обміну ліпідів, білків, деяких компонентів аеробного окиснення, обміну нуклеїнових кислот, фосфопротеїнів, активності ферментів за різних станів організму. На основі досліджень у галузі впливу іонізуючої радіації на обмін речовин Сопін запропонував гіпотезу первинного механізму променевого ураження. У 1955 р. роботи Є.Ф.Сопіна і Д.Л.Фердмана з використання мічених атомів при дослідженні обміну речовин отримали премію АН СРСР і доповідались на міжнародній конференції з мирного використання атомної енергії в Женеві. Є.Ф. Сопіна було відзначено численними урядовими нагородами.

У результаті досліджень, проведених у цей період на кафедрі із застосуванням мічених атомів, було здобуто цінні відомості, які свідчать про вплив зовнішніх факторів на динамічний стан білків тканин. Встановлено, що відсутність в їжі вітамінів впливає на інтенсивність оновлення білків м’язів, печінки та головного мозку. Становлять наукову цінність і дослідження, проведені на кафедрі з вивчення впливу регуляторних факторів на процеси фосфорно-вуглеводного обміну, обміну ліпідів тощо. При вивченні біологічної дії іонізуючого випромінювання одержано дані про глибокі зміни у процесах обміну речовин, а саме, нуклеїнових кислот, фосфопротеїнів та деяких інших речовин в органах, які характеризуються особливою чутливістю до опромінювання (слизова оболонка шлунка та кишечнику, селезінка). Ці зміни виявляються не стільки в ранній, скільки в більш пізній фазі променевого ураження тварин. Проведено дослідження дії штучно утворених оксидуючих радикалів на фізико-хімічні властивості білків і доведено, що вони впливають на біологічні властивості фібриногену.

 

У перше десятиріччя після війни закінчили аспірантуру і захистили кандидатські дисертації Є.Ф. Сопін, А.Р. Литвиненко, Т. Дехтяренко, Вертаймер (Румунія), З.С. Архангенська, О.В. Кірсенко.

 

Лави викладачів кафедри поповнювались її кращими випускниками. Так, з 1952 р. на кафедрі працювала Ада Романівна Литвиненко; з 1956 – Руфіна Петрівна Виноградова; з 1962 – Микола Євдокимович Кучеренко; з 1966  працює Борис Олександрович Цудзевич; з 1972 –  Олександр Миколайович Васильєв; з 1976 – Юрій Дем’янович Бабенюк, Володимир Іванович Гаврилей; з 1978 – Володимир Михайлович Войціцький; з 1994 – Ольга Павлівна Матишевська; з 2000 – Людмила Іванівна Остапченко.

 

У різні роки на кафедрі працювали видатні вчені України, а саме академіки Р.В.Чаговець, В.К.Лішко, С.В.Комісаренко, професори С.Б.Серебряний, В.П.Короткоручко, О.С.Циперович, С.О.Костерін, С.І.БалуєвМ.Ф. Стародуб та ін. Під керівництвом професора М.Є.Кучеренка було створено потужну інтелектуально і програмно-методично забезпечену базу для підготовки спеціалістів-біохіміків широкого профілю. Також з його ініціативи в науково-дослідних інститутах НАН України створено три філіали кафедри біохімії – молекулярної біології, радіобіології та біотехнології – з метою підготовки кадрів для нових і перспективних галузей біології. За останні 20 років на кафедрі підготовлено та захищено понад 50 кандидатських та 8 докторських дисертацій. В 1988 році викладачі кафедри за підручник “Біохімія” були нагороджені Державною премією України, а саме Кучеренко М.Є., Виноградова Р.П., Бабенюк Ю.Д., Васильєв О.М., Войціцький В.М., Курський М.Д., Цудзевич Б.О.

 

На сьогоднішній день кафедра біохімії під керівництвом професора Людмили Іванівни Остапченко зберегла й розвинула славетні традиції, закладені академіком О.В. Палладіним і є провідною в науково-навчальному центрі «Інститут біології». 

 



: Как быстро продать квартиру. Хочу продать комнатную квартиру сейчас. Продать свою квартиру без посредников. Учить objective c с нуля. Качественные уроки по objective c с нуля. Блог о objective c. Гусеничные вездеходы самоделки. Лучшие вездеходы самоделки своими руками. Самоделки вездеходы своими руками видео. В каком банке взять кредит. Советуйте где можно взять выгодный кредит быстро. Какой кредит лучше взять.
Какой автомобиль купить сегодня. Посоветуйте какой автомобиль выбрать бюджетный. Хочу выбрать новый автомобиль. Как установить линукс. Где линукс официальный сайт найти. Уроки по линукс с нуля. Быстрый ремонт натяжных потолков. Качественный ремонт потолка своими руками. Ремонт потолков на кухне. Скачать шаблоны для Joomla. Где скачать Joomla шаблоны бесплатно. Скачать свежие шаблоны для Joomla.